ФЕНОМЕН ФОТОГРАФІЇ В КОНТЕКСТІ МЕТОДОЛОГІЇ ПОСТСТРУКТУРАЛІЗМУ

Свiтлана ПОВТОРЕВА,  Оксана ЧУРСİНОВА

Повторева С.М., Чурсінова О.Ю.  Феномен фотографії в контексті методології постструктуралізму / С.М.Повторева, О.Ю. Чурсінова // Гуманітарні візії. – 2016. – № 2. – С.111-116 .

Фотографія як явище і діяльність є частиною буття сучасної людини. Цей феномен протягом дуже короткого часу щільно увійшов у повсякденне і громадське життя, постав як необхідна складова віртуальної реальності. Фотографія значною мірою формує особливості нашого сприйняття світу, суспільства, інших людей. Важко уявити сучасний світ без фотографії. Невипадково вона стала предметом дослідження в ряді робіт представників гуманітарних галузей знань, в тому числі і філософів. Слід відзначити, що фотографія, перш за все, традиційно вважалася певним відгалуженням мистецтва, і тому вивчалася її формальна та естетична складова [11; 14; 15]. Сприймалася вона і як феномен історії культури [5; 7]. Найбільше робіт присвячені техніці фотографування [1; 13 та ін.]. Однак філософський аспект фотографії привернув увагу значно пізніше, і сьогодні вже існує ряд праць, в яких досліджуються сутність фотографії, її структура, екзистенціально-антропологічні і гносеологічні характеристики, зв’язок з кризовим станом нашої епохи [2; 3; 4; 6; 8; 17; 18]. Філософія фотографії почала формуватися в межах постмодернізму і постструктуралізму. Однак ця галузь філософського знання недостатньо представлена у вітчизняній філософії, хоч сам феномен доволі поширений в українському суспільстві, чимало людей цікавляться фотографією, приділяють фотографуванню чимало часу на роботі, в повсякденному житті, дозвіллі. Усвідомлення ролі цього явища в особистому житті і суспільній діяльності потребує подальшого розвитку. Актуальність філософського дослідження феномену фотографії зумовлюється, перш за все тим, що фотографія є об’єктом антропологічно новим. Розвиток цього напряму допоможе значно поглибити розуміння життєвих реалій інформаційного суспільства, осмислити сутність змін, що відбуваються в житті сучасної людини і відображаються в мисленні представників структурного напряму філософіїПотребуютьтакожподальшого осмислення у вітчизняному філософському дискурсі чимало феноменів повсякденності, одним з яких, безперечно, є фотографія. В зв’язку з цим метою статті є виявлення за допомогою постструктуралістських методологічних засобів метафізичних та антропологічних аспектів феномену  фотографії та її місця у формуванні ментальних структур особистості і колективного несвідомого.

Фундаментальною для методології постструктуралізму є категорія  «структура», визначення якої відповідно до предметної галузі конституює дослідження у межах цієї галузі. Онтологічний статус цієї категорії у постструктуралізмі базується на позиції відсутності, заперечення першоструктури; легітимність і продуктивність цього поняття не визнається в онтологічному, а лише у методологічному, гносеологічному і науково-практичному розумінні [9, с.285].

Стосовно феномену фотографії ця ідея дозволяє представити фотографію як щось уявне, невловиме, релятивне, в чому загубилася реальність.  «У Фотографії, - зазначає Р.Барт,  - постулюється не просто відсутність об’єкта, але …водночас і те, що цей об’єкт дійсно існував і перебував там, де я його бачу. … Фото … стає для мене дивним медіумом, новою формою галюцинації, хибною на рівні сприйняття, істинною на рівні часу галюцинацією (з одного боку, «цього там немає», з іншого – «але це там  дійсно було»)» [2,  с.71].

В дослідженні феномену фотографії представники постструктуралізму застосовують ряд методологічних принципів. Першим і засадничим є принцип структурності, зміст якого концентровано можна окреслити якзавдання елементності і виділення в її межах сукупності відношень (структури). Цінність структурної методології, її специфіка полягають в тому, що саме відношення постає вихідною основою і головним предметом дослідження.

В постструктуралізмі вивчення будь-яких об’єктів відбувається з позицій цілості, і саме структура створює таку цілість і функціонування. Структура визначає характеристики, що дозволяють відрізняти те, що ми називаємо системою, від об’єктів іншого ґатунку. В конкретному дослідженні цілість реалізується в залежності від того, які види структуротвірних відношень її складають, що пов’язане зі специфікою предметної галузі. В дослідженнях постструктуралістів структура більшою мірою постає категорією епістемології. Так, М.Фуко у своїй «Археології знання» концентрує увагу на дослідженні археологічних структур, які змінюються відповідно до епохи  [12].

У роботі «Риторика образу» Р.Барт так формулює свою методологічну позицію при аналізі зображення на рекламній фотографії: «Наша головна мета – з’ясувати  структуру зображення в його цілісності, тобто ті відношення, які в кінцевому рахунку всі повідомлення підтримують між собою» [4; с.258]. Цими трьома повідомленнями є мовне; іконічне, в основі якого перебуває певний код і, нарешті, іконічне, в основі якого не перебуває жодного коду. Мовне повідомлення можна відділити від іконічних, тобто фотографічних. Однак це відділення, на думку філософа, виправдане лише в тому випадку, якщо воно може дати простий і зрозумілий опис структури зображення. Тоді цей структурний опис врешті допоможе з’ясувати ту роль, яку зображення (фотографії) відіграють у житті суспільства [4; с.257].

Принцип структурностідозволяє також з’ясувати динамічну структуру фотографування. Ця структура містить три способи дії, є результатом трьох родів емоцій та інтенцій. Фото роблять; той, кого фотографують, має терпіти і, нарешті, фотографію розглядають. Р.Барт на основі виділення цих трьох елементів (Operator, Spektator, Spectrum) формує картину загальної дії, рухомої структури, свого роду спектаклю, що розігрується. Однак це не суха схема, а насичений образністю опис процесу фотографування. Оператор - це фотограф; спектатор – той, хто проглядає фотографії в журналах, книгах, альбомах, архівах; спектрум – людина, яку фотографують. Р.Барт найбільше концентрує увагу і в цій частині свого твору, і загалом у своїх міркуваннях про фотографію на третьому елементі розглянутої динамічної структури, на референті. Не випадково присвячена фотографії книга Р.Барта лишила байдужими фотографів, оскільки філософ досліджував референт, а не фотографію як художню форму [8, с.242]. Саме референт, на думку Р.Барта, найбільше антропологічно забарвлений, парадоксальний, він «являє собою мішень, рід невеличкого симулякра, … віддає кошмаром, що міститься у будь-якій фотографії – повернення покійника» [2, с.5]. Спектрум постає основою фотографування, зберігає, виходячи навіть з мовної подібності слів, зв'язок зі «спектаклем», однак додає ще дещо. Структура фотографування передбачає також двох суб’єктів, два типи досвіду: досвід суб’єкта розглядання і досвід суб’єкта, що розглядає. Філософ вважає таку подвійність, що міститься у знімках, структурноюзакономірністю[2, с.5].

Аналізуючи такий вид фотографії, як автопортрет, філософ також застосовує принцип структурності.Він вирізняєчотири види уявного, які перетинаються, протистоять і деформують одне одного. «Перебуваючи перед об’єктивом,  - відзначає Р.Барт. - я водночас є тим, ким вважаю себе, тим, ким я хотів би бути, щоби мене вважали тим, ким мене вважає фотограф, і тим, ким він користується, щоби виявити своє мистецтво» [2, с.7].Фотопортрет постає як закрите поле названих силових взаємодій, що створюють завершеність структур.

Далі розглянемо постструктуралістський принцип відмінності (різниць) і його застосування стосовно фотографії. Представники постструктуралізму іноді акцентують цей принцип як основоположний у некласичній філософії, що, на наш погляд, є питанням дискусійним. Свідченням головуючої ролі відмінності у постструктуралістській інтерпретації є та обставина, що філософський дискурс (до якого належать структуралізм, постмодернізм, постструктуралізм), який використовує категорії структурного підходу у якості базових, нерідко іменують філософією відмінності. Цим акцентується протиставлення цього різновиду постнекласичного філософствування класичному як філософії тотожності.

Поняття відмінності (difference) було предметом уваги філософів, починаючи ще з античності, проте з часом у зв’язку з домінуванням раціоналізму у західній культурі на перший план вийшли концепції єдності, цілісності, тотожності. В даний час відмінність (різниця) набула статусу однієї з важливих методологічних категорій постструктуралізму. Цей принцип структурної методології  широко застосовується дослідження у лінгвістиці та філософії, у деяких ділянках релігієзнавства, теології, літературознавства, мистецтвознавства, інших галузях гуманітарного пізнання.

Відмінність (різниця) у постструктуралізмі є поняттям багатогранним, його важко  визначити, воно набуло різних відтінків у творчості представників цього напряму. Загалом можна сказати, що відмінність у постструктуралізмі постає основою та можливістю будь-якої диференціації, усіх видів класифікації, це певний стан буття, що відрізняється від іншого стану. Принцип відмінності пов’язаний з переосмисленням понять сутності та ідентичності, які традиційно вважалися самоочевидними, засадничими для західної філософії. У межах постструктуралізму ці поняття розглядаються як не пов’язані між собою, непридатні для пояснення багатьох явищ, такі, що не підтверджуються емпірично. Постструктуралістська відмінність - це позиція антиесенціалізму, антиосновності, антиреалістичності. Визнається внутрішня спорідненість, взаємна залежність і відкрита структура мереж значень нашого пізнання та суспільного буття.

Для того, щоб продемонструвати, як принцип відмінності застосовується представниками постструктуралізму в процесі аналізу фотографії, звернемося до праць Р.Барта. Мислитель проводить порівняльний аналіз фотографії з кінематографом, мовою, текстом, живописом, виявляє істотні відмінності фотографії від інших феноменів.

На відміну від кіно фотографія не розбиває реальність на одиниці і не створює знаків, які онтологічно відмінні від об’єкта. Це точний аналог дійсного повідомлення без коду [3, c.380]. Фотографія – чистий денотат, однак ця денотативність, наочність, стабільність виявляються ілюзією. Мислитель доводить, що навіть такі прості дії, якими є відбір і верстка, залежать від конотації, що має чимало різновидів: монтаж, поза, об’єкти, фотогенія, естетизм, синтаксис [6, c.123-124].

Фотографія істотно відрізняється від мови і тексту. Вона «байдужа стосовно будь-яких посередніх ланок, … нічого не винаходить, вона – саме ствердження справжності», «ніколи не обманює», «безсила у плані загальних ідей, нездатна до вимислу» [2, c.51]. Однак вона все ж перевищує всі людські винаходи через те, що їй не треба переконувати нас в існуванні реальності. Основою ж мови і тексту є вигадка. Їх об’єкт не викликає довіри. Для ствердження своєї реальності мові необхідні свідчення, логіка, клятви. Нічого цього фотографія не потребує, але водночас її реальність дуже специфічна, це реальність випадку. Крім того, текст передбачає заглиблення, різні шари смислу, а фотографія – застигла поверхня, вона не дозволяє рухатися вглиб, не піддається трансформації чи інтерпретації через властиве їй своєрідне насильство, силу очевидності  [2, c.65].

Відмінність фотографії від живопису, тобто реальності образу, полягає в тому, що до реальності, яку містить фото, вже не можна доторкнутись [2, c.52]. Природа мистецтва за походженням пов’язана більшою мірою не зі змістом, а з різними засобами, матеріалами та інструментами, завдяки яким постають ці твори. Меншою мірою це стосується фотографії, яку, перш за все, породжує реальність. Техніка фотографії свідчить про те, що спочатку є реальний об’єкт, що фіксується камерою, а потім це зображення закріплюється в матеріалі.            У мистецтві ж (живописі, скульптурі) спочатку існує матеріал і пізніше з нього з’являється мистецький твір. Перцептуальні умови, що виникають завдяки обраному засобу (матеріалу), визначають і стимулюють творчі позиції і установки художника. 

Важливим методологічним засобом постструктуралістського дослідження є принцип деконструкції, введений Ж.Дерріда у книзі «Дещо стосовно граматології» [16]. Цей принцип застосовується до мовних конструктів, створених в процесі функціонування культури, спрямований на демонтаж, перебудову засадничих понять європейської культури, подолання її логоцентризму і бінаризму, яке відбувається з позицій множинності інтерпретацій будь-якого тексту, відсутності єдиного онтологічного центру, медіативного синтезу опозицій мови західної культури. В працях Ж.Дерріда принцип деконструкції пов’язується значною мірою зі свободою інтерпретації. Поширення деконструкції (на цю тему написано чимало книг, дисертацій, статей) відбувалося більшою мірою опосередковано, через художню літературу, кінематограф, антропологічні і феміністичні студії, філософію, образотворче мистецтво. архітектуру тощо. Деконструкція – це засіб міждисциплінарного дослідження, вона спрямована на межові, міжпредметні ділянки. В.Мазін виділяє основні складові принципу деконструкції, які дозволяють користуватися ним і при осмисленні явища фотографії, зокрема такі: 1) неспівпадіння з традиційною логікою «здорового глузду; 2) неможливість завершеного аналізу; 3) концентрування на пограничних ділянках дослідження, неможливість встановлювати будь-які кордони, відсутність власного місця; 4) вихід за межі суб’єкта, завдяки чому об’єктивність «я» утверджується через зовнішній образ; 5) безперервність, невпинність деконструктивного руху [8, c.12, 17]. 

Деконструкція певною мірою застосовується і для дослідження феномену фотографії, адже вона перебуває у проміжній зоні між сприйняттям (перцепцією) і уявним. Це, за Р.Бартом «зона напруженого і стерильного сприйняття ніщо, перцепції уявного» [2, с.83]. В цій ситуації присутність виявляється ілюзорною, фактично постає відсутністю, втіленою неможливістю присутності. Фотографія  - це феномен, що знаходиться на межі реальності і істини, божевілля і істини, відчуттів, афектів і реального існування. «Фотографія, - зазначає Р.Барт, - стала констатуючою і водночас покликаючою, доводячи зображення до тієї точки божевілля, коли афект (любов, співчуття, траур, поривання, бажання) є гарантом існування. В цьому випадку вона насправді щільно підходить до безумства, поєднується з «божевільною істиною» [2, c.70]. Близькою, по суті, деконструктивістською, в цьому питанні є також позиція Ж.Лакана [18].

Доволі суперечливим є уявлення щодо місця перебування референта фотографії. Не можна заперечувати, що річ була на знімку. Те, що ми бачимо на фотографії, «було там, в тому самому місці, що розташовується між безконечністю і суб’єктом, … воно там було і все ж одразу ж відділилося» [2, с.46-47]. З цієї точки зору, фотографія цілком може бути піддана процедурі деконструкції, адже основа фотографії – референція. Референт не має свого сталого місця, він, безперечно, був присутнім в даному місці, але водночас його вже там немає.

Дуже важливим у дослідженні фотографії постає принцип трансгресії, який в загальному окресленні означає подолання кордонів, границь, вихід за межі певних усталених, в тому числі, соціальних структур. Категорія «границя» символізує в метафоричному і буквальному значенні те, як влада по-різному вписується в тіло, культуру, історію, простір, суспільство, землю і душу. Цей принцип щільно пов’язаний зі структурним розумінням відмінності, оскільки кордони створюються лише на основі різниці, іншості; і через усвідомлення границь дискурсивних утворень відбувається їх перехід і подолання. Поняття трансгресії передбачає визнання мінливості меж, які водночас і підривають і дислокують різні конфігурації культури, влади і знання, але є теоретично-філософською основою загальної боротьби з метою поліпшення становища пригнічених верств у суспільному житті. Це означає, що створені суспільством в рамках домінування існуючі межі можуть бути піддані сумніву та перевизначені через різні форми трансгресії.

Фотографія з позицій постструктуралізму постає як гра з кордонами, вихід за межі, як феномен, пов'язаний з подоланням усталених визначень. Уявна нерухомість, начебто застиглість і стабільність фото – це результат перверсивного зміщення двох понять: реального і живого. Фотографія переконливо свідчить, що істота була живою, ми віримо, що вона ще живе. Між тим це помилка, «що змушує приписувати Реальному абсолютно вищу, ніби вічну цінність, але зсуваючи реальне у бік минулого («це було»), фотографія натякає, що воно вже мертве» [2, с.48].  Перетин кордонів, здійснюваний за допомогою фотографії, відбувається у взаємно протилежних напрямах: не тільки від живого до неживого, але і від неживого до одушевленого.«Раптом, - засвідчує Р.Барт, - якась фотографія зачіпає мене: вона оживляє мене, я оживляю її. Саме так мені слід назвати привабливість, яка дає їй існувати – одушевлення. Саме по собі фото жодною мірою не одушевлене (у «живі» фотографії я не вірю), просто вона одушевляє мене» [2, с.11]. Людина отримує життєдайний імпульс від застиглого, начебто бездушного зображення і це буває неабиякою пригодою.

Фотографія долає кордони між минулим і теперішнім. До її появи минуле поставало у формі міфу, чогось недостовірного, вигаданого. Фотографія вперше дозволила минуле сприймати як теперішнє: наочним, видимим, надійним, доступним органам чуття [2, с.53].Фотографія дає можливість пересікати час, і неможливо пояснити це з позиції здорового глузду. Адже ми долаємо час, переносимося у минуле, що постає в цей момент для нас істиною, реальністю. Водночас, ця пригода віртуальна, божевільна, містить у собі очевидний парадокс.

Закінчуючи розгляд питань, пов’язаних з методологічними аспектами постструктуралістського бачення феномену фотографії, підкреслимо соціально-практичний бік даної проблеми. Постструктуралізм відображає ситуацію нестабільності в суспільному житті європейського світу, провіщує руйнування традиційних засад. Властиві постструктуралізму методологічні засоби, що ґрунтуються на позиціях відсутності, антиосновності, нестабільності, умовності будь-яких кордонів, є відображенням нової антропологічної епохи - епохи кризи, яка породжує тривожність і песимістичні настрої в духовному житті європейських спільнот.Відкриття і поширення фотографії є одним із симптомів кризи, адже «ера Фотографії є одночасно ерою революцій, протестів, замахів, вибухів, іншими словами, всього, що заперечує повільне визрівання»[2, с.56-57].

Висновки

В статті здійснено філософське дослідження феномену фотографії на підставі застосування ряду методологічних принципів постструктуралізму (структурності, відмінності, деконструкції, трансгресії та ін.). Фотографія постає як  прояв нової антропологічної реальності, що сформувалася в межах європейської культури.

Доведено, що фотографія більшою мірою, ніж будь-яке інше відображення реальності, постулює безпосередню присутність людини у світі – свого роду співприсутність метафізичного порядку.

Застосування методологічних принципів постструктуралізму в дослідженні впливу феномену фотографії на свідомість людини і суспільства відкриває перспективи подальшого розвитку вітчизняної філософської антропології в контексті входження нашої країни в європейський культурний простір.

Література

  1. Арнхейм Р. Блеск и нищета фотографа / Р. Арнхейм // Новые очерки по психологии искусства. – М., Прометей. 1994. – С.119-132.
  2. Барт Р. Camera lucida. Комментарий к фотографии / Р.Барт; [ пер. с фр., послесл. и коммент. М.Рыклина]. – М.: Ad Marginem, 1997. – 94 c.
  3. Барт Р. Фотографическое сообщение / Р.Барт; [пер. с фр. С.Н.Зенкина] // Система Моды. Статьи по семиотике культуры. – М.: Изд-во им. Сабашниковых, 2003. – С. 378 – 392.
  4. Барт Р. Риторика образа / Р.Барт; [пер. с фр. Г.К.Косикова] // Нулевая степень письма. – М.: Академический проект, 2008. – С. 252 – 274.
  5. Беньямин В. Краткая история фотографии // Произведение искусства в эпоху его технической воспроизводимости. Избранные эссе. – М., 1996. – С. 66–91.
  6. Дьяков А. Ролан Барт как он есть / А.Дьяков. – СПб.: Изд-во «Владимир Даль», 2010. – 319 с.
  7. Левашов В. Лекции по истории фотографии / В.Левашов. – Н.Новгород: Нижегородский филиал ГЦСИ, 2007. – 532 с.
  8. Мазин В. Субъект Фрейда и Деррида / В.Мазин. – СПб.: Алетейя, 2010. – 256 с. 
  9. Повторева С.М. Структурний підхід – структуралізм – постструктуралізм (еволюція методології та її поширення у гуманітарних студіях: Монографія / С.М.Повторева. – Львів: Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», 2010. – 336 с.
  10.  Повторева С.М. Постструктуралістські концепти відсутності структури і порожнього місця як симптоми кризи / С.Повторева // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наук. праць. – Вип. 756 –757. Філософія.  - Чернівці, 2015. – С.97-102.
  11.  Савчук В. Философия фотографии / В.Савчук. – СПб.: Изд-во СПбГУ, 2005. – 256 с.
  12.  Фуко М. Археология знания: / М. Фуко; [пер. с фр.; общ. ред. Бр.Левченко]. – К.: Ника-Центр, 1996. – 208 с.
  13.  Чурсінова О.Ю.Техніка й технічний прогрес у концепціях сучасних українських мислителів / О.Ю.Чурсінова // Актуальні проблеми філософії та соціології. Серія: Філософія: Науково-практичний журнал. – Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2015 – Вип. 6. – С. 159 – 162.
  14. Batchen Geoffrey. Each Wild Idea: Writing, Photography, History. – Cambridge, London: MIT Press, 2002. – 236 р.
  15.  Bazin A. The Ontology of the Photographicf Image. In What Is Camera? / Bazin A. // Volume 1, trans. Hugh Gray – Berkele and Los Angeles: University of California Press, 1967. – – 16.
  16. Kristeva J. Folle verite / J.Kristeva; [Seminaire de Julia Kristeva, edite par J.M.Ribbettes]. – Paris, Seuil (Tel Quel), 1979. – 261 р.
  17.  Lacan J. Le Seminare, Livre XI / Lacan J. – Paris, Seul, 1973. – 256 р.

      16. Derrida J. De la Grammatologie / Derrida J. – Paris: Les Edition de Minuit,

          1967.

louboutin pas cher louboutin pas cher louboutin pas cher louboutin pas cher louboutin pas cher peuterey outlet online peuterey outlet online peuterey outlet online peuterey outlet online peuterey outlet online barbour pas cher barbour pas cher barbour pas cher barbour pas cher barbour pas cher woolrich outlet online woolrich outlet online woolrich outlet online woolrich outlet online woolrich outlet online parajumpers pas cher parajumpers pas cher parajumpers pas cher parajumpers pas cher parajumpers pas cher parajumpers pas cher stone island outlet stone island outlet stone island outlet stone island outlet stone island outlet stone island outlet moose knuckles outlet usb backpack outlet happiness outlet down jackets outlet cappotti italia outlet fjallraven outlet