ФОТОГРАФİЯ–НАУКА–МИСТЕЦТВО: ЄДИНИЙ ВСЕСВİТ ПİЗНАННЯ

Фарiда ТИХОМİРОВА

Фотографія у наш час  застосовується в різних сферах діяльності людини -  мистецтві, юриспруденції, ЗМІ, рекламі та дизайні, військовій справі. Вона залишається вагомою складовою нашого життя, частиною різноманітних соціальних ритуалів, міцно увійшла в  повсякденне життя людей [1].

У сучасному світі фотографія також є популярним різновидом діяльності та важливою складовою частиною культури. Важливу роль фотографія відіграє у формуванні світогляду людини  та соціальної свідомості, поширенні знань. Завдяки рекламі вона перетворюється на важливий фактор формування звичок візуального сприйняття, стереотипів. Отже, широке вживання фотографії в житті людини визначає і її багатовимірність [15].

Дослідники розглядають фотографію як засіб конструювання соціальної реальності [7]. Фотографію зараз прийнято розглядати як відображення реальності та як мистецтво.  Мова вже  йде про   розробку філософію фотографії [10], [13].

Саме фотографія може відобразити подію без найменших прикрас, в тому вигляді в якому вона існувала або відбувалась насправді. З іншого боку, сучасні технічні засоби (наприклад, комп'ютерна програма Photoshop) дозволяють створювати образи  та фотографії, абсолютно далекі від реальності.

Метою повідомлення є дослідження фотографії з точки зору філософії науки. Хотілося б нагадати про феномен наукової фотографії, про фотографію, як метод та засіб наукового дослідження.

Зауважимо, що наше місто було одним із центрів розвитку фотографії в Україні. Наприкінці 20-х - початку 30-х рр. у СРСР було розпочато створення хіміко-фотографічної промисловості. У зв'язку з цим було засновано ряд наукових інститутів та вищих навчальних закладів, призначення яких полягало у створенні наукової бази для розвитку фотографічної промисловості.

У 1926 році було відкрито Одеський науково-дослідний інститут фізики (з 1933 року - Науково-дослідний інститут фізики Одеського університету), який став провідним центром у галузі наукової фотографії в Україні та відігравав важливу роль у створенні наукової бази для розвитку фотографічної промисловості СРСР [12].

У науково-дослідному інституті фізики Одеського університету дослідження з наукової фотографії проводились під керівництвом професора Є. А. Кирилова, який у 20-х роках. ХХ століття започаткував в Україні  новий перспективний науковий напрям з дослідження оптичних властивостей галогенідо-срібних кристалів і фотографічних шарів і став засновником одеської школи наукової фотографії [4].

Згодом фотографія все ширше проникала в різні сфери людської діяльності: промисловість, мистецтво, медицину, поліграфію, астрономію.  Вона  поза сумнівом, сприяла технічному прогресу. Зараз важко назвати галузь науки і техніки, де б не застосовувалася фотографія.

Завдяки фотографії були зроблені багато наукових відкриттів. Добре відома роль фотографії у вивченні поверхні Місяця, Марса та Венери. За допомогою фотографії в даний час проводиться більшість астрономічних спостережень, вивчаються глибини морів і океанів, поверхня Землі, досліджується  безліч хімічних, фізичних і біохімічних процесів.

Фотографія в науці  давно стала самостійним методом досліджень, вона допомагає проникнути не тільки у наш видимий світ, а і в глибини  мікросвіту.  Вона розвивалась як результат відкриттів, зроблених у різних галузях науки, під впливом нових дослiджень у хімії, механиці, оптиці, досягнень  хімічної технології і електротехніки. Отже, фотографія  є невід'ємною складовою історії науки. Витоки фотографії сходять до кінця XV століття, коли художники, у тому числі і Леонардо да Вінчі, використовували камеру-обскуру для проектування зображення на папір або полотно. [1].

Камера-обскура -  пристрій для отримання зображення. У перекладі з латини «обскура» означає темна, а «камера» — кімната. Іноді її ще називали «пінхол-камера». Схема дії цього пристрою знайдена ще в  трактатах давньогрецького філософа Аристотеля (IV ст. до н. є.), а також китайського філософа Мо Ті (V ст. до н. є.).

Арабський фізик, математик, медик і філософ, відомий у середньовічній Європі X ст. як Альхазена, зібрав та описав усі знання про світло і світлові промені, відомі з  давніх часів, у своєму трактаті «Оптика». Саме він описав дивовижний феномен перевернутого зображення, що виникало на білих стінах кімнат або наметів, які стояли на берегах Перської затоки. Зображення утворювалося крізь невеликий круглий отвір в стіні кімнати.  Альхазена використав камеру-обскуру для спостереження сонячного затемнення. У XIII ст. професор Оксфордського університету Р. Бекон познайомився з  його працями, але доля вченого, як і його праць, була трагічною. Тому про камеру-обскуру писали у своїх працях ще багато інших дослідників, які заново «відкривали»  цей прилад [9].

Значна заслуга в удосконаленні оптичної системи камери-обскури належить відомому німецькому астроному Й. Кеплеру. У 1611 р. він створив оптичну систему, що складається з увігнутої й опуклої лінз. Ця система допомогла суттєво збільшити кут поля зору камери-обскури. Така камера допомагала   мандрівникам і астрономам, будівельникам і  митцям [11].

ХІХ ст. було століттям становлення і стрімкого розвитку ще однієї інтегративної галузі науки — астрофізики, розділу астрономії, який вивчає властивості небесних тіл. Біля витоків її стояв німецький професор Лейпцігського університету астроном Йоганн Карл Фрідріх Целльнер. Головні методи дослідження, що використовуються в астрофізиці - це фотометрія, фотографія і спектральний аналіз.

Одним з винахідників спектрального аналізу  був німецький фізик Густав Роберт  Кірхгоф. В результаті цих досліджень в 1859 році йому вдалося отримати малюнок сонячного спектру і більш точно визначити хімічний склад Сонця.

У 1874 р. французький астроном Ж. Жансен розробив «фотографічний револьвер», на якому протягом 72 секунд отримували 48 знімків. У 80-х роках XIX ст. були створені подібні хронографичні апарати, які могли знімати з частотою 10-20 знімків на секунду на скляну пластину або паперову стрічку [9].

За часів Ньепса, Дагера і Талбота ще не було терміну «фотографія». Серед істориків науки і фотографії існує думка, що вперше термін «фотографія» був використаний німецьким астрономом Іоганном фон Мадлером 25 лютого 1839 року. Більшість істориків фотографії вважають, що  цей  термін  був вперше використаний англійцем Дж. Гершелем 14 березня 1839 року [2].

Фотографія ж у  сучасному розумінні виникла набагато пізніше.  Це поняття отримало право на існування лише в 1878 році, коли було внесено до «Словника Французької академії».  Сучасне поняття «фотографія» охоплює різноманітні сфери науки, техніки й культури,  а також  розробку методів і засобів отримання шляхом реєстрації оптичних сигналів у світлочутливому середовищі, яке за відповідної обробки забезпечує одержання стійкого зображення, здатного до зорового сприйняття та відтворення.

Зауважимо, що в Україну фотографія прийшла влітку 1839 року. Професор анатомії Львівського університету, чех за походженням, Йозеф Беррес проводив численні досліди з друком відбитків із дагеротипів за методикою офорту. Відбитки дагеротипів доктора Берреса зберігаються у колекції Моравської галереї у Брно. Саме Беррес впровадив у німецьку мову термін «Lichtbild», що означає в перекладі «світлова картина», його значення в українському розумінні - «світлина». У квітні 1840 року він описав свій винахід у «Віденській газеті», а пізніше, у липні 1840 року, видав у Відні окрему брошуру [3].

Центром розвитку фотохімії, фотооптики та наукової фотографії в Україні за часів Російської імперії був фотографічний відділ Імператорського Російського Технічного товариства (ІРТТ). У Києві та Одесі перші фотографи з'явилися в першій половині 1840-х, у Харкові – 1851 року [3].  

Розвиток фотографії був нерозривно пов'язаний із розвитком хімії та хімічної технології. Целулоїд, перший з полімерних матеріалів, був винайдений в 1868 р. Хайеттом у США. До 1900 р. целулоїд виробляли в аркушах з наступним розрізуванням на стрічки. З кінця 90-х рр. ХІХ ст. ці стрічки називалися «плівки» (film). До речі, згодом цим словом стали позначати кінокартину. Важливим кроком був перехід від фотографування на окремих пластинках до фіксації знімків на єдиній целулоїдній стрічці, або «плівці».

Отже, до кінця XIX століття ламкі і важкі скляні пластинки були замінені фотоматеріалом на еластичній, легкій і прозорій основі, інертній до хімікатів. Винахідником фотоплівки став американський фотоаматор Г.В. Гудвін. У 1887 році він подав заявку на винахід «Фотографічна плівка і процес її виробництва». Створення фотоплівки, а потім розробка Дж. Істменом  системи фотографії з використанням даного фотоматеріалу привели до змін у фотопромисловості, зробили фотографію доступною як технічно, так і економічно. Цей винахід мав дуже велике майбутнє. Наукові і експериментальні фотографії почали з'являтися відразу після того, як були винайдені перші фотоапарати. Документальна достовірність фотографії дозволяє використовувати її в тих областях життєдіяльності, де вимоги до максимальної достовірності є сенсом їхнього існування.

Наприклад, судова фотографія – це частина криміналістичної техніки, відповідно і частина науки криміналістики. В цьому значенні вона, як інтегративна наука являє собою систему різних методів і засобів, яка використовується для фіксації, збереження і дослідження слідів злочину. Особливістю її є те, що інформація, що зафіксована на  світлині відображається найбільш об’єктивно, що є найбільш важливою ознакою дослідження доказів.

У 1903 р. російський вчений Е.Ф. Буринський опублікував роботу «Судова експертиза документів», що відкрила новий напрямок судової фотографії - судово-експертну, дослідницьку фотографію.  Судова фотографія є важливим засобом для фіксації інформації про обставини злочину, що у свою чергу сприяє успішному розкриттю соціально небезпечних дій [6].

Слід зазначити велику роль фотографії у вивченні будови атому та ядерних реакцій. Зокрема, явище радіоактивності було відкрито в 1896 році французьким вченим А. Беккерелем по перетворенню солі урану, залишеної на фотопластинці.

Радіографія у наш час застосовується у фізиці атмосфери при вивченні іонізуючих випромінювань, для вивчення космічних променів, контролю промислових виробів, ядерній техніці, тощо. Рентгенографія використовується в медицині і дозволяє отримати знімок внутрішніх органів, прихованих від безпосереднього спостереження. Зйомка проводиться із застосуванням джерела рентгенівського випромінювання (Х-променів).

Аерофотографія - різновид фотографічної зйомки місцевості з повітря (літака, гелікоптера, штучного супутника, дрону). За отриманими  світлинами створюють топографічні карти, ведуть проектування населених пунктів, доріг, ліній електропередач, проводять землевпорядні, лісовпорядні роботи, геологічні, геофізичні і археологічні дослідження.

Методи природничих наук докорінно змінюють гуманітарне знання. Відомий англійський археолог Л. Доель підкреслював, що використання аероплану та методу аерофотозйомки вплинули на археологію більшою мірою, ніж відкриття радіоізотопного методу датування. Він порівняв внесок повітряної розвідки в археологію із використанням телескопу в астрономії.

Ще після першої Світової війни археологами були застосовані аерофотозйомки. Вони принесли значні успіхи, були обстежені стародавні поселення в Македонії, південь Палестини і Месопотамія. З найбільших заходів в області аерофотозйомки для археології слід назвати праці О. Кроуфорда і М. Аллена, які знімали в Західній Європі римські табори, кургани, давні хліборобські поля (роботи велися починаючи з 1922 р), експедицї П. Пуадебора в Сирії (1925 - 1932 рр.), що обстежили римський лімес, місто Тир і його порт (1934 - 1936 рр.), а потім візантійський лімес (1934 - 1942 рр.), Д. Бредфорда в Італії, який відкрив сотні поселень в Апулії, тощо.

Аерофотозйомки в археологічних цілях проводились також у Сіамі (Непалі), Індокитаї, Південній Африці.  У ряді країн аерофотозйомка стала постійним елементом досліджень. У Франції при Сорбонні є «Бюро повітроплавання для наукових досліджень», спеціально для археологічних робіт призначена «Повітряна служба» Musee de l'Homme. У Швейцарії при Societe suisse prehistoire є «Центральне бюро аерофотографії». У справі застосування авіації в археології та в розробці відповідної методики найбільших успіхів добилися англійські вчені [8].

Останніми роками форми роботи із джерелами розширюються, прийоми удосконалюються. Основними напрямами технологічного розвитку в напрямку  інтеграції  наукового  та технічного знання є розробка спеціалізованих апаратно-програмних засобів, орієнтованих на археогеофізіку. При дослідженні пам’яток трипільської культури результати археолого-магнітометричних досліджень стали новим самостійним елементом джерелознавчої бази для вивчення її різних аспектів [5].

У  сучасній психології застосовується метод фототерапії (лікування фотографією) для лікування депресій, страхів, виявлення сімейних проблем. Адже кожен погодиться з тим, що світлина в житті людини має велике значення і тому є ресурсною. Дивлячись на світлину можна згадувати якісь приємні події, зустрічі, рідних і друзів. Дуже давно склалася така традиція, якщо люди розлучаються надовго, то вони беруть з собою світлини цих людей. В зарубіжній і вітчизняній літературі все частіше використовуються такі поняття, як фототерапія (phototherapy) і терапевтична фотографія (therapeutic photography). Одна з основоположниць зарубіжної фототерапії, канадська арт-терапевт і психолог Джуді Вайзер  відзначає, що люди можуть використовувати терапевтичну фотографію для особистого саморозкриття або творчого самовираження, тоді як терапевти використовують фототерапію, щоб допомагати людям  у вирішенні  проблем.

Світлина має специфічну властивість - бути водночас реалістичною ілюзією і ілюзорною реальністю, зафіксованим моментом часу, який неможливо відновити в його початковій формі. Люди використовують світлини, щоб зупиняти час, який зупинити неможливо. Відповідно до екзистенціалістської і феноменологічної традицій, коли люди щось сприймають, вони породжують те, що надалі вважають реальним, і велика частина сенсу і емоційної навантаженості закладається ними самими в процесі сприйняття світлини.

Існують різні методи і приватні прийоми фототерапії. Часом буває важко провести чітку грань між фототерапією і терапевтичної фотографією. Джуді Вайзер запропонувала класифікацію технік фототерапії, засновану на використанні різних видів світлин [16].

Російським лікарем-психотерапевтом О.І. Копитіним також була запропонована авторська класифікація технік фототерапії (фото-арт-терапії) , а також розроблена низка  методів, пов'язаних із застосуванням фотографії в контексті арт-терапії (photo art therapy)[14].

Для фототерапії характерно використання фотографії як інструмент психотерапевтичного взаємодії між фахівцем в області психічного здоров'я (психотерапевтом, психологом) і клієнтом (пацієнтом). Деякі фахівці в різні моменти роботи з клієнтами можуть застосовувати як фототерапію, так і терапевтичну фотографію.

Терапевтична фотографія може бути складовою частиною різних освітніх і соціальних проектів, а також ерготерапії або терапії зайнятістю. Основний наголос робиться на процесі творчого самовираження і сапопознанія, на залученні клієнта до певної діяльності. Сам процес творчого самовираження веде до досягнення тих чи інших позитивних психосоціальних ефектів. Для цього терапевтичні відносини, чи спеціальна методологія не потрібні. «Спілкуючись» з фотографіями або створюючи їх, людина як би «лікує» себе сама.

Наукова і технічна фотографія знайшла широке застосування в металографії, поліграфії при виготовленні друкованих форм, в кінематографії, для оптичного запису звуку, метеорології, екології, антропології ( як галузі біології та у філософській антропології).

В останні десятиліття велика увага приділяється космічній фотографії. Астрофотографія є сучасним методом вивчення астрономічних об'єктів, що полягає в їх фотографуванні. Перші знімки небесних тіл були отримані в середині минулого століття. Для  сучасної астрономічної зйомки є спеціальні прилади - астрографи, що представляють собою телескоп, в окулярної частини якого монтується касета з фотографічним матеріалом.

Космічні об'єкти  ведуть зйомки як з автоматичних міжпланетних станцій, так і з космічних кораблів, керованих космонавтами. Завдяки космічній фотографії  складено атлас зворотної, невидимої із Землі, сторони Місяця; на Землю передаються космічними апаратами дані зйомки і  зображення поверхні планет Венера і Марс.

Мікрофотографія дозволяє відобразити в збільшеному в сотні і тисячі разів вигляді найдрібніші об'єкти і частинки речовини. Завдяки мікрофотографії були виявлені і стали зрозумілими безліч процесів і явищ. Мікрофотографування здійснюється на спеціальних приладах - мікрофотоустановках, що включають в себе фотоапарат, з'єднаний з мікроскопом. Знімати досліджувані об'єкти можна (в залежності від поставленого завдання)  також і в  ультрафіолетових і інфрачервоних променях.

Старовинні наукові фотографії, зроблені в кінці XIX початку XX століття,  нині є експонатами лондонського Музею науки. Фоторепортери та фотографи-професіонали (як Е. Мейбрідж у США), вчені (як фізіолог Е. Ж. Марей у Франції) використовували серії моментальних фотографій для вивчення швидких рухів тварин і людини. Ними  була розроблена також відповідна апаратура.

Наукові світлини  можуть бути настільки вражаючими, що вони перетворюються на сучасні арт-об'єкти.Спектр сучасних технологій для отримання світлиндуже широкий - від звичайної кольорової фотографії з використанням різного виду мікроскопів до комп'ютерного моделювання.

У 2015 року в Одеській художній галереї була представлена експозиція німецького наукового товариства ім. Макса Планка «Картини зі світу науки». «Портрети» клітин, молекул, променів, археологічних знахідок вражають і нагадують твори сучасного мистецтва. Вчені більш ніж з 80 інститутів німецького товариства імені Макса Планка надали спеціально відібрані для показу світлини з різних сфер наукових досліджень.  Зібрання нараховує 50 широкоформатних зображень які можливо подивитись  онлайн  на сайті: www.images.mpg.de.

Отже, в повідомленні здійснено   огляд  феномену  наукової фотографії. Спочатку фотографія виникла як спосіб фіксації портретних або створення натурних зображень, який займав набагато менше часу, чим написання картини художником. За допомогою фотографії було зроблено багато важливих відкриттів, які збагатили науку в найрізноманітніших галузях людського знання.  Фотографія постає як  інструмент, метод та водночас об'єкт наукового дослідження, прояв нової дослідницької реальності, що сформувалася та  стримко розвивається в межах європейської  та світової культури.  В свою чергу, інтегративний розвиток науки сприяв прогресу фотографії.

Література

  1. Барт Р. Camera lucida. Комментарий к фотографии / Р.Барт; [ пер. с фр., послесл. и коммент. М.Рыклина]. – М.: Ad Marginem, 1997. – 94 c.
  2. Беньямин В. Краткая история фотографии // Произведение искусства в эпоху его технической воспроизводимости. Избранные эссе. – М., 1996. – С. 66–91.
  3. Грушицька І. Б. Розвиток фотографії в Україні  (1839 – І пол. ХХ ст.)  / І. Б. Грушицька // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – 2014. – Вип. – С.285-291 .
  4. Грушицька І. Б. Школа наукової фотографії Є. А. Кирилова / І. Б. Грушицька // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – 2014 – Вип. 39. – С. 283 – 288
  5.  Дудкін В. Дослідження трипільської цивілізації методами природничих наук / В.Дудкін // Трипільська цивілізація у спадщині України. – К.:Вид.центр «Просвіта», 2003. – С.255-260.
  6. Криміналістика: підручник. / В. В. Пясковський, Ю. М. Чорноус, А. В. Іщенко, О. О. Алєксєєв та ін. – К. : «Центр учбової літератури», 2015 – 544 с.
  7. Колесникова Д. А. Фотография как способ конституирования социальной реальности : диссертация ... кандидата философских наук : 09.00.11 / Колесникова Дарья Алексеевна; Санкт-Петербург, 2011. – 117 с.
  8. Колчин Б.А., Монгайт A. JI. Применение естественнонаучных методов в археологии // Вопросы истории № 3. – 1960. – C. 75-87
  9. Левашов В. Лекции по истории фотографии / В.Левашов. – Н.Новгород: Нижегородский филиал ГЦСИ, 2007. – 532 с.
  10.  Савчук В. Философия фотографии / В.Савчук. – СПб.: Изд-во СПбГУ, 2005. – 256 с.
  11. Чибисов К. В. Фотография в прошлом, настоящем и будущем / К. В. Чибисов, В. И. Шеберстов, А. А. Слуцкин. – М.: Наука, 1988 – 175 с.
  12. Чурсінова О.Ю.Техніка й технічний прогрес у концепціях сучасних українських мислителів / О.Ю.Чурсінова // Актуальні проблеми філософії та соціології. Серія: Філософія: Науково-практичний журнал. – Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2015. – Вип. 6.– С. 159 – 162.
  13. Флюссер В. За философию фотографии / пер. с нем. Г. Хайдаровой. - СПб.: Изд-во СПбГУ, 2008 . – 146 с.
  14. Фототерапия: использование фотографии в психологической практике // Под ред. Копытина А.И. — М.: Когито-Центр, 2006.– 192 с.
  15. Ходина Е. Ю. Фотография как объект научного исследования // Молодой ученый. №16. С. 394-396. URL https://moluch.ru/archive/75/12659/ (дата обращения: 1
  16. Weiser J. PhotoTherapy Techniques in Counselling and Therapy – Using Ordinary Snapshots and Photo-Interactions to Help Clients Heal their Lives // The Canadian Art Therapy Association Journal. 2004, Fall. Vol. 17. № 2.
louboutin pas cher louboutin pas cher louboutin pas cher louboutin pas cher louboutin pas cher peuterey outlet online peuterey outlet online peuterey outlet online peuterey outlet online peuterey outlet online barbour pas cher barbour pas cher barbour pas cher barbour pas cher barbour pas cher woolrich outlet online woolrich outlet online woolrich outlet online woolrich outlet online woolrich outlet online parajumpers pas cher parajumpers pas cher parajumpers pas cher parajumpers pas cher parajumpers pas cher parajumpers pas cher stone island outlet stone island outlet stone island outlet stone island outlet stone island outlet stone island outlet moose knuckles outlet usb backpack outlet happiness outlet down jackets outlet cappotti italia outlet fjallraven outlet